Навчально-освітній проект «Колискові пісні»

Навчально-освітній проект

«Колискові пісні»

Клуб молодих матусь

Тип проекту:

Колективно-індивідуальний

Творчий

Середньої тривалості

Тривалість 1-2 місяці

Учасники проекту:

1.     музичний керівник Пивоварчук Леся Василівна,

2.     вихователі Сигидин Надія Василівна, Гресь Любов Володимирівна,

3.     молоді мами вихованців групи раннього віку.

Проблема: залучити молодих мам, вихователів до пошуку інформації про колискову пісню.

Спосіб вирішення проблеми: збір інформації в бібліотеці, інтернеті, періодичній пресі, а також збір колискових нашого регіону.

Об’єкти пізнання:

-         пісенна спадщина народу

-         колискові пісні (сучасні)

-         колискові пісні моєї бабусі

Освітній продукт: колективно підготовлена методична брошура, колискові пісні, потішки, забавлянки, презентація.

Мета проекту:

-         Підвищити психолого-педагогічну культуру батьків шляхом використання жанрів усної народної творчості, зокрема, колискових пісень, розширити їх знання про значення колискової у всебічному розвитку малюків;

-          Сприяти активному використанню батьками колискових пісень, як засобу гармонійного розвитку та виховання дітей раннього віку;

-         Систематизувати педагогічні напрацювання та методичну базу  за темою проекту.

Основні завдання проекту:

-         Залучити батьків до активної участі в освітньо-виховному процесі;

-         Довести до відома матерів інформацію про важливе значення колискової пісні для розвитку малюка та спонукати активно її використовувати;

-         Вдосконалити педагогічні навики пошуково-дослідницької роботи: зібрати і опрацювати інформацію про колискові пісні;

-         Систематизувати збірку колискових пісень та методичний матеріал за темою проекту.

Очікувані результати:

-         Згуртування батьків, активізація їх участі в навчально-виховному процесі, підтримка позитивного емоційного мікроклімату в батьківському колективі;

-         Зміцнення взаємовідносин між батьками і дітьми;

-           Збагачення батьківських знань про значення колискової в житті дитини;

-          Практичне використання колискової пісні у вихованні малюка;

-         узагальнення власних педагогічних напрацювань за даною темою.

План-графік реалізації проекту

№ з/п	Термін	Зміст роботи	Виконавці
ПІДГОТОВЧО-ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП:
I	1 тиждень	1.Визначення назви та концептуальних положень проекту. 2. Теоретичний аналіз джерел необхідних для реалізації проекту. 3.Складання, документальне оформлення проекту. Консультація-обговорення з вихователями етапів та основних заходів проекту.  4. Виявлення рівня обізнаності батьків  про колискові пісні та їх роль у розвитку дитини. (опитування, бесіди) 5. Консультація для батьків «Моя сім’я».	Музичний керівник Вихователі Вихователі
ПРАКТИЧНИЙ ЕТАП:
II	2 тиждень	1. Створення клубу «Молоді матусі» 2. I Засідання «Ознайомлення слухачів з колисковими піснями» 3. Консультація «Чому важливо співати дітям колискові пісні».	Вихователі  Музичний керівник Вихователі
III	3 тиждень	1. II Засідання клубу. Обмін досвідом матусь з використання колискових пісень. 2. Презентація «Моя колискова пісня». 3. Обговорення підбірок колискових пісень «Колискова-колисаночка» та «Мамині колискові». 4. Розучування колискових пісень з мамами та малюками	Музичний керівник Вихователі Вихователі Музичний керівник
IV	4 тиждень	1. III Засідання клубу 2. Конкурс «Моя  колискова» 3. Вивчення батьками і дітьми потішок та забавлянок. 4. Виступ на батьківських зборах на тему: «Значення маминої колискової пісні в житті дитини».	Музичний керівник Вихователі Вихователі
V	5 тиждень	1. IV Засідання «Колискові пісні майстрів художнього слова» 2. Дискусія «Увімкнути музику чи заспівати колискову…» 3. Консультація Чи потрібні дітям колискові в дошкільному віці?» 4. Залучення батьків до оформлення групової ігрової зони для сюжетних ігор з використанням колисанок.	Музичний керівник Вихователі Вихователі Вихователі
АНАЛІТИКО-ПІДСУМКОВИЙ ЕТАП:
VІ	6 тиждень	1. V Засідання  «Материнська пісня цілюще джерело». 2.  Слухання сучасних колискових пісень. 3. Фотовиставка «Наспіваю я дитині доленьку щасливу». 4. Виготовлення плакату «Колискова для моєї дитини» - візуалізація думок мам про результативність участі у проекті. 5. Свято «Пісня мами колискова». 6. Систематизація напрацьованого матеріалу в методичну папку.	Музичний керівник Музичний керівник Вихователі Вихователі Музичний керівник і вихователі

Клуб «Молоді матусі»

 I засідання

Ознайомлювати слухачів з колисковими піснями, як одним з жанрів української народної пісні, викликати інтерес до них.

- Дорогі наші матусі, сьогоднішню зустріч ми присвячуємо українській народній пісні, зокрема, колисковій. Згадайте, про що співається в колискових піснях, і хто їх співає?

- Так, колискові пісні – це материнські пісні, жіночі пісні, вони мають чітко окреслену тематику. Ці пісні призначені для одного слухача – дитини, і мають одного виконавця – матір, або близьку людину.

         Звідки це слово – колискова?

На Україні здавна існував звичай класти дитину у колиску, яку підвішували в теплому кутку, за гачок, що був забитий в стелю батьком. Колиска на м’яких вервечках гойдалася навіваючи сон дитині. Коли дитина виростала колиску не викидали, а берегли, доки в цій оселі жили люди. Колиску робили з клену, осики, калини. Вибирали дерево легке, співуче і здорове.

         Колиска – мати (музичний керівник) гойдає колиску і співає.

Котику сіренький

Котику біленький

Котку волохатий

Не ходи по хаті

Не ходи по хаті

Не буди дитяти

Дитя буде спати

Котик воркотати

Ой, на котка воркота

На дитину дрімота.

Ведучий – Колискова пісня приходила до нас кожного вечора. Всю любов і ніжність бажання бачити своє дитя розумним, щасливим, мати вкладає в простенькі рядки і нескладну мелодію.

         Вслухаючись в пісні дитина заспокоюється, засинає. А незабаром під впливом поетичного слова, вона скаже своє перше – «МАМА».

Музичний керівник - Мабуть ви всі знаєте якісь колискові пісні то ж, давайте, пригадаємо їх зараз.

-         Пригадують –

Музичний керівник. Ходить сон по долині

                                     В червоненькій жупині

                                     Кличе мати до дитини

                             - Ходи сонько в колисоньку

                               Приспи мою дитиноньку

                               Бодай спало, не плакало

                               Бодай росло не боліло.

                               Головонька і все тіло.

                               Отцю й матері на потіху

                               Добрим людям на услугу.

Музичний керівник – Про що співається в колисковій

Мами – Мати хоче, щоб дитя росло здоровим.

-         Вона закликає сонька, щоб той швидше приспав дитину.

Музичний керівник – Молодці.

                               Давайте вивчимо цю колисанку.

                                      (всі співають)

Музичний керівник – послухайте, ще одну колискову.

Люлі-люлі, мій синочку

Справлю тобі колисочку.

Та й повішу на дубочку.

Сонце зійде – обігріє

Роса впаде та укриє.

Вітерець війне – заколише

Птах прилетить – заспіває

Музичний керівник –  А хто знає продовження цієї колискової.

Мами – Люлі – люлі, мій синочку

              Куплю тобі колисочку

              Мальовані бильця

              Срібні коло кільця

              Та нову колисоньку

              Повішу на калиноньку

              Будуть гулі прилітати

              Дитиноньку годувати

Музичний керівник – Давайте всі разом заколишемо нашу дитину.

                  - всі співають –

II засідання

Музичний керівник -  Дорогі наші матусі, пропоную продовжити вивчення колискових пісень для ваших діточок.

Колискова                                 Колискова

А ти, коте сірий                      Котків два

Вимети нам сіни                     Котків два

А ти, білуватий                      Сірий-білий обидва

Прибери нам в хаті                один ходить на миші

А ти, коте-рудьку,                  Другий (ім’я) колише.

Та витопи грубку.

А ти, коте чорний,

Сідай в сірий човен

Лови рибки повен.

Музичний керівник – У колискових є котики, голуби, ластівочки, Сонько дрімота – всі вони діють як люди, що цілком відповідає дитячому сприйманню. А які пісні співають в вашій місцевості?

Ходить сон, коло вікон

А дрімота коло плота

Та й питає сон дрімоту

-         Де ми будем ночувати?

Де хатинка білесенька

Де дитина малесенька

-         Там ми будем ночувати

Дитиноньку присипляти.

Ой ходить сон по вулиці

Носить спання в рукавиці

Іди, іди, соньку до нас

Буде тобі добре у нас

       В нас хатинка теплесенька

       В нас дитина малесенька

       Будем її колисати

       Колисаночки співати

      А – а – а

(Слухачі пропонують свої пісні)

Музичний керівник – Давайте разом їх заспіваємо. (Співають)

III засідання

Музичний керівник – Великий внесок у виконанні народних та колискових пісень внесла Н. Матвієнко. Давайте сьогодні розпочнемо своє засідання з слухання її колискових.

-         (Слухання аудіо запису колискових у виконанні Н. Матвієнко)

Заспівай мені, мамо моя,

Як бувало колись над колискою

Буду слухати я

І стояти в замрії берізкою

Музичний керівник – а зараз запрошую вас до участі в конкурсі «Моя колискова»

-         Конкурс

-         (Після виконання вручаються сувеніри)

Музичний керівник – молодці наші матусі. Серйозно підготувались до конкурсу, згадали багато коли саночок. Щиро дякую. А поряд з колисанкою завжди є забавлянки і пестушки. Хто знає?

Потягусі, потягусі

На Галю ростусі

Щоб Галочка росла

Росла – виростала

Щоб Галочка своїй мамі

Все допомагала.

Тосі, тосі, свині в горосі,

Поросята в гречці

А музика без язика

Їде на овечці.

Їде, їде пан

На конику сам

А за паном хлоп

На конику гоп.

Музичний керівник – Давайте вчимо їх.

IV засідання

Музичний керівник – Раді вас бачити знову у нашому клубі «Молоді мамусь».

Сьогодні ми пригадаємо письменників і поетів, завдяки яким багато колискових дійшло до нашого часу. Наприклад М. Вовчок, Т. Грінченко, Т. Квітка – Основ’яненко, Леся Українка. Поетеса сама писала художні тексти, одна з яких відома «Колискова»

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас

Спи мій малесенький

Пізній бо час.

(запис у виконанні Н.Матвієнко)

Музичний керівник – Захоплювався колисковими і Т. Шевченка. Його колискові пройняті смутком, біллю, бо асоціюються з нещасливим дитинством хлопця з бідної сім’ї.

Ой, люлі, люлі, моя дитино,

Вдень і вночі.

Підеш мій сину по Україні

Та плачучи

Мене не стане, не йди між люди

Йди ти в гай

Гай не спитає й бачить не буде,

Там і гуляй.

Найдеш у гаї тую калину

Та й пригорнись

Бо я любила, моя дитино,

Її колись

Як підеш в села, у тії хати,

То не журись

А як побачиш з дітками матір,

То не дивись.

-         Скільки тепла вклав у неї Шевченко, як правдиво передав материнську тривогу матері-кріпачки, її настрій.

-         Пропоную вивчити колискову.

        Спи дитя

Спи дитя, тихим сном

Сонце спить за вікном.

Сходить сонце з гори

Оченята зімкни.

Ніч прийшла, спить земля

Спи до ранку маля

Ніч прийшла – спить земля

Спи до ранку маля.

Музичний керівник – Я рада, що вам подобається вивчити колискові пісні, а також співати їх своїм діткам. До нових зустрічей!

V засідання

 Музичний керівник – Материнська пісня була тим цілющим джерелом, тим калиновим місточком, які завжди єднали душу не одного письменника з рідним краєм. Високу оцінку дав О.Довженко колисковим. Він відзначав « Яка мати не співала цих легких, як сон пісень над колискою дорогих дітей своїх».

Ось ця інформація, запропонована вам, свідчить про те, що материнські пісні – це тайники народного досвіду у вихованні дитини. Пісня – душа народу. Хто любитиме свою матір, її пісню, той по-справжньому любитиме свою Батьківщину.

Заглядає в шибку казка з сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима».

-         Дорогі наші молоді матусі. Пропоную вам поділитися на 2 команди.

-         Зараз я буду включати вам сучасні колискові пісні, а ви будете їх доспівувати. Чия команда буде знати більше пісень – та переможе.

Це I етап

Сучасні колискові «Пізня вже годинка»

                                «Заходить до хати зоря-зоряниця»

                                «Сяй маленька зіронька»

                                «Тиша, вечір надворі»

                               Л. Горова, «Колискова» (Сонце зайшло давно)

II етап

 – «Пісні про маму» - хто більше знає і заспіває.

Музичний керівник – Без пісні не буває сонця

                                      Без сонця не буває цвіту

                                  Хто забуде материнську пісню

                                  Той сліпим блукатиме по світу.

РОДИННО-СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ

РІД. РІДНЯ. РОДИНА

Ой, роде наш красний.

Роде наш прекрасний,

Не цураймося, родичаймося,

Бо багато нас є.

Відколи існує людство на землі, відтоді воно й дбає про продовження свого роду. ї це недаремно. Від батьків передається дітям не тільки генетичний код, рідна мова, виробничий та побутовий досвід, а й матеріальна та духовна культура, втрата якої веде до деградації нації.

Рід. Рідня. Родина. Коли взяти в широкому розумінні ці слова, то родина — не лише близькі родичі, а й далекі. А родина до родини—народ. Отже, знаючи, зберігаючи і примножуючи свою родовідну пам'ять, знаєш, зберігаєш і примножуєш пам'ять свого народу. Пам'ять про своїх пращурів — це не примха. І тим паче не данина моді. Це була потреба триматися свого родоводу, оберігаючи тим самим сімейні реліквії і традиції та передаючи їх у спадок іншим. "Родовідна пам'ять, — за В.Скуратівським, —  явище у традиційному українському побуті унікальне. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов'язок знати поіменно свій рід від п'ятого і навіть від сьомого коліна. Старі села в Україні зросталися, кумувалися, роднилися. Народний — справжня подія, родинне свято, яке справляють урочисто: з хрестиками, щедрим гостюванням, ім'я нареченням. У дитини з'являються хрещені батько й мати, а то й по двоє, по троє. У батьків — куми. Зростає рідня. Люди поріднилися, породичалися. Стає більшим рід, міцнішим нарід. Всі одного кореня. Спробуй такого знищити, вирубати, коли він проростає то там, то там, пускає нове пагіння".

І зроду—віку співіснував тісний зв'язок: батьки намагалися передати у спадок сімейні реліквії і традиції і тим самим продовжувати себе в дітях.

"Здорова, морально—кріпка родина — це та необхідна перша школа суспільного життя, національної солідарності, правопорядку і пошанування прав інших. А? зокрема, родина— це продовження життя роду, це зберігач і передавач культури нації, притаманних їй духовних, ідейних та суспільних якостей", — зазначає Р.Зварич у статті "Триєдиність людини, родини, нації"/"Освіта", листопад, 1993 p./.

А щоб знати, які найкращі риси притаманні тій чи іншій родині, які найкращі надбання роду множити, треба знати свій родовід. Це допоможе нам не втратити минулого, повернути народові його пам'ять. І розпочинати слід з найсвятішого: "Хто ми?", "Чиїх батьків ми діти?", "Хто наша родина?". Чому саме з родоводу? З родини? Бо родина, яка є основною клітиною нації, — це зберігач і творець українського народу, роду, культури, моралі.

Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша українська духовність черпає свої сили з родин, їх складових-сімей, де формується основа характеру людини, її ставлення до оточуючого. Саме сімейне виховання має велике значення. У дитини є велика потреба спілкування з дорослими, яка найбільш повно задовільняється в сім'ї. "В сім'ї природа готує в організмі дітей можливість повторення і подальшого розвитку характеру батьків. Організм нових поколінь в народі носить в собі можливість збереження та подальшого розвитку історичного характеру народу" /К.Д.Ушинський/.

Сім'я — геніальний винахід людства, дослідженням якого, як пише М.Г.Стельмахович. займається не лише педагогіка, психологія, а й демографія, етнографія, педологія, генетика, філософія, культурологія, правництво, історія, соціологія, етика та ін.

Адже через сім'ю, завдяки наявності й застосуванню національної системи родинного виховання, кожен конкретний народ, органічно продовжуючи себе в своїх дітях, неухильно генезує свій національний дух, характер, менталітет, психологію, традиційно родинно—побутову культуру, спосіб життя / К.Д.Ушинський/.

І якщо своєчасно спрямувати у вірне русло родинно— сімейне виховання — ми виховаємо людину, яка не відступить, не відмовиться від свого, національного, народного, людину, яка володітиме захисним імунітетом проти невігластва, черствості, байдужості. І, як зазначає К.Д.Ушинський, "загальної системи виховання для всіх народів не існує. У кожного своя особлива національна система виховання, і, запозичення неможливе". Ознайомлення із значимістю в сім'ї лагідної, доброї, щедрої на ласку матері, суворого, недоступного, караючого і поряд з тим доброго батька, мудрої бабусі, всевміючого і всезнаючого дідуся, наставників — старших сестер і братів та потребуючих опіки молодших, роллю близької і далекої родини, родинних стосунків між ними —- ось аспекти родинно-сімейного виховання в дошкільному закладі.

Воно повинно йти у двох напрямках: 1) у роботі з дітьми, де останніх знайомлять із роллю в житті кожного члена їх сім'ї, родини; 2) у роботі з батьками, де самим же батькам розкривають їх роль у родинно—сімейному вихованні та у вихованні дітей.

Батькам на зборах, а дітям на заняттях, у вільний від занять час ми повинні розкрити роль кожного члена сім'ї.

Це ж така проста істина—роль мами в сім'ї, яку сьогоднішні діти, батьки бачать біля плити, пральної машини, біля книжки, біля телевізора, або й просто з цигаркою в зубах, і зовсім мало — з дитиною... Хіба що в садочок завести чи "притягнути" прив'язаного до продуктового кошика додому.

Поряд з негараздами сьогодення ми забули про історичну роль матері — берегині роду. Чому берегині? Бо вона береже, оберігає рід. (Берегти, обереги, оберігати, берегиня — корінь слова один).

Берегиня. Мати. Українська родина — матріархальна родина, і тому берегинею роду є мати. Слово ж яке гарне, горде.

МАТИ

У давнину старі люди говорили, що хата,оселя, усе, що в ній є, оберігається піснею, добрим словом берегині роду — матері. її святою називали.

У нашім краю на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

/За Т.Г.Шевченком/

Імення матері святилось відколи, на світі ця земля названа Україною, і цей народ — довірливий, як дитя. Імення матері, хранительки роду, сяяло німбом у духовності нашій.

Імення матері і сьогодні тримає серед зоряних світів велику родину планет, ростить, єднає, творить націю.

Ще ненароджена дитина найчуттєвішими материнськими нервами зв'язана з навколишнім середовищем, вона всотує в себе усі його нюанси, в силу природних чинників виробляє характер, натуру, що й визначає її роль як майбутньої людини. І якщо вона вбере в себе від матері все найкраще, то людина буде чесною, працьовитою.

Слово "мама" росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як тихо гладить по голівці рідна рука, як лагідно звучить колискова пісня, яку В.О.Сухомлинський серед багатьох факторів, що особливо впливають на людину, ставив у перший ряд.

Лагідний материн наспів засівав дитячу душу любов'ю до людей, до природи, до всього живого. Під спів маминої пісні виростали і виростають поети і композитори, філософи і мудреці, просто люди. "Якби не мамина пісня, — сказав якось один древній історик, — яким убогим було б наше життя, бо кожна матусина співаночка віддзеркалює поетичною неповторністю, казковим дивосвітом, дитинним світосприйняттям образів".

Вслухаєшся в поетичні образи колискових - і уявляєш немовлятко, німота—сон ходить коло вікон, заглядає у шибки, а там, на воротях, стоїть кіт у червоних чоботях; колише баба діда, дає йому кусок хліба...

Спи, дитинко, спи,

Очка зажмури,

Бо на тебе Божа мати

Дивиться згори.

Малюк ураз притихає, угамовується. Його світлі й довірливі очі розгублюють напругу, заспокоюються, напливає дрімота, бо повіки звужуються, і поступово немовлятко, солодко посопуючи, вже дрімає, а за хвилину—другу і спить міцним сном.

Ще звучить колискова, а поряд з нею вже набирає сили народна пісня, яку діти чують повсякденно. Недарма кажуть: "Пісня — душа народу". Чи не тому досвід пропонує у наймолодшому віці свою душу — пісню. Адже душа нашого народу співуча. Якщо горе — співають тужливі, журливі пісні. Слухаєш таку пісню — і душа рветься на частинки: "Летіла зозуля, та й стала кувати...", якщо радість, то співають веселі.

"Дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам". На все життя у спадок дитині залишається від матері пісня, оповідка, сорочка і ще віра. Бо слова "вір мені, як матері", віра в материнське слово - найсвятіша віра... Бо все, що нас оточує, створено руками матері. З давніх-давен мати народжувала хліб, а то є життя.

Лагідні, всевміючі мамині руки. Можуть вони і хліб спекти, і сорочечку до свята вишити, і так ніжно—ніжно приголубити, що затріпоче дитяче серденько, зайдеться і затихне, прислухаючись до маминого єства. І заснувалася ніжна ниточка від маминого серця до дитячого. І почався непомітний урок доброти, ніжності, чуйності. Невидимі ниточки снуються від серця матері до серця дитини. І великий гріх впаде на голову матері, коли у дитини зникне бажання пригорнутися до святині, гордості усього роду людського, яку скрізь величають, звертаються з пошаною: "Ви, мамо", про яку складено стільки пісень і промовлено стільки слів: "сива ластівко", "Ясне сонечко"...

Мати, мамо, матусю, мамцю, матінко... І ще скількома словами можна звернутися до рідної неньки!?

Мистецтво спілкування матері з дитиною — один з найголовніших здобутків родинного виховання.

Перед нами, дошкільними працівниками, стоїть завдання: спираючись на досвід народної педагогіки, донести до матері те, як на народних традиціях виховати своє дитя, розкрити йому азбуку життя: як на світі добро бачити, лихо обминати, стареньких шанувати, у біді нікого не залишати. А до батька донести роль матері в сім'ї так, щоб, не дай, Боже, він мав бажання скривдити святе ймення матері. Ми повинні так розкрити роль матері в сім'ї, щоб вони (дитина чи оточуючі) погодилися з словами Яреми Гояна і впали перед матір'ю на коліна, і помолилися переднею, "мов перед образом святим тієї Матері Святої, що в мир наш Бога принесла, і в таїні сповіді покаймося за гріхи власні і гріхи всього свого роду, бо всі ми — і мертві, і живі, і ненароджені—всі перед матір'ю в отвіті". Дітей же повинні навчити шанувати матір.

БАТЬКО

Священна заповідь шанувати неньку звучить із вуст Тараса:

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають...

Але не менш значима роль батька, авторитет якого з давніх— давен в сім'ї є незаперечним. Ось як розповідається про це у вірші В.Стуса "Кривда".

У Івася немає тата.

Не питайте тільки, чому.

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому.

Він росте, як і інші діти,

І вистрибує, як усі,

Любить босим прогоготіти

По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати,

Майструвати лука в лозі,

По городу галопом промчати

На обуреній гнівній козі.

Але в грудях жаринка стука,

Є завітне в Івася одно —

Хоче він, щоб узяв за руку

І повів його батько в кіно.

Ну нехай би смикнувша вухо,

Хай нагримав би раз чи два, —

Все одно він би тата слухав

І ловив би його слова...

А скільки оберегів пов'язано зі словом батько, Батьківщина, вітцівська хата, батькова криниця! І одвічна пошана: тато прийшли, тато заспівали. Ця пошанівна форма звертання живе в українському народі. Пошана і в тому, хто повинен дати дозвіл покраяти хліб, який ще й досі в багатьох селах випікається в печі, викладається на столі, на чистому рушникові, збризкується, умліває, пахне. Дітлахи не відходять від столу. Але хліб ріжеться лише з дозволу батька. І на Святий вечір благословляє батько. Згадаймо Олексу Воропая. "Господар вносить сніп жита — "дідуха". Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:

— Дай, Боже, здоров 'я!

— Помагай, Біг, — відповідає господиня, — а що несеш?

—  Злато! Щоб увесь рік ми жили багато! — говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься, звертаючись до родини:

— Віншую вас із щастям, здоров'ям, з цим Святим вечором! Щоб ви в щасті і здоров'ї ці свята провели і других дочекались— від ста літ до ста літ, поки нам пан Біг визначить вік! /Олекса Воропай "Звичаї нашого народу", т. 1, с 65/. Тато. Татусь. Таточко. Яка милозвучна назва. Назва людини з сильним характером, міцними руками, яке, як притисне до себе, то так і тріпоче мале серденько, боїться від радості вискочити. Назва людини, яка все вміє зробити, полагодити: і візка, і саночки, і машину. А як посміхнеться, стільки ласки і тепла в тому погляді! І де не зупиняться очі — кругом видно татову руку: ось вішак прибитий, ось вимикач зроблений, а ось яким гарним візерунком мисник вирізьблений, а там і хлібниця виплетена з лози. Як багато вміють руки тата!

. Батько. Татусь. Чому татусь? І на допомогу приходить легенда. "Давно колись до молодої матері навідувалась лісова царівна Леля, бо полюбився їй синочок на ім'я Тато. Гарненький хлопчик привітно усміхався до лісової красуні, і та подарувала йому пісеньку "Татонько, татунько". Виріс хлопчик у ставного парубка. З'явились в нього свої діти, і їх Леля навчила кликати свого батька: "Тато, татусю, таточко". Чи справді так було, чи ні, але всі українські діти з давніх—давен кличуть свого батька татком, таточком, татусем".

І коли розкрити ці поняття дітям і батькам, ще більше сповниться гордістю серце дитини за батька, а дружини - за чоловіка..

БАБЦЯ

У кожному селі та й у місті сьогодні ще можна зустріти мудрих народних повчительок, наділених великим життєвим досвідом, до мови яких мимоволі прислухаєшся. При сучасній зайнятості батьків у багатьох випадках вони беруть на себе більшу долю турбот і обов'язків, пов'язаних з вихованням дітей. Скільки казок вони знають! А скільки пісень! Нерідко, як відзначає В.Скуратівський, бабусі є творцями легенд, казок, прислів'їв та приповідок. "Тисячі речей, — писав І.Я.Франко, — у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідали байки, не забудете до смерті". Бабуся вміла гарно розповісти без картинки. Ось вона разом з Сорокою—вороною варить кашку на долоні онучати. "Ладусі" — плескає його руками, яєчко Курочки Ряби б'є кулачком дитини і плаче разом з нею, закриваючи обличчя її долонями.

Головними героями дитячих забавлянок є котик, цапок, горобейко, півники*, бджілка, бусол, зозулька, зайчики, лисички, яких у бабусиній пам'яті стільки закарбовано! Бабуся навіть віднайде в своїй пам'яті віршик про те,

Чому зайця зайцем звати.

Так давно мене назвали

І на вуха не зважали.

Бачили, що молодець,

І назвали стрибунець,

Бо "заяти" — то стрибати.

І ладканки бабуся навчить, щоб могли співати пісні— примовки про худобу, яку виганяли пасти. Та хіба лишень казхами-приповідками багатий досвід бабусь? Хіба ми мало чуємо: "То мене бабуся навчили!"?

Бабуся навчила вишивати, в'язати, прясти і ткати, садити квіти і білити хату, працювати біля худоби і домашньої птиці.

"Бабуся передавала багатющий цикл звичаїв і традицій, успадкованих від попередніх поколінь, навіть специфіку усного мовлення - отой запавший аромат місцевої говірки, яким безперервно живиться і оновлюється наша літературна лексика". /В.Скуратівський/.

Уже крилатим став вислів В.Скуратівського: "Є баба — є діти". Справді, бо на плечі цих невтомних трудівників випало, крім усього, й виховання онучат. Бабуся розповість мудро і про створення світу, і пригадає, як печуть паски. Тихо лине мова, а діти слухають про те, що печуть паски у чистий четвер. У хатах все прибране, вимите, рушники випрані, підсинені і накрохмалені, стіни побілені. В хаті — святковий настрій. Всі розмовляють тихенько. Дверима грюкати не можна, бо тісто так і "сяде". Бабця розповість про Святу вечерю, на яку готували кутю з маком, солону рибу з червоним раком, з олією вареники, картопляні печеники,

тертяники, книдлі,

чорнослив в повидлі,

капусту, грибочки,

смачні огірочки,

і підливу з часником,

хрін з червоним буряком,

голубці із перцем —

та все з щирим серцем!

Ще салатів і приправ —

Ось і всі дванадцять страв!

Саме бабуся, бабця розповість легенду про те, чому ялинку прикрашали блискітками. Бо лише вона знає, що напередодні Різдва мама порядкує вдома, щоб було чисто і гарно. Мамина щітка обходить всі куточки і всі павучки, які, як усім відомо, люблять усе чути і бачити, мусять вилазити зі своїх шпарочок і тікати з хати. Прикро їм стало. Вони не побачать ялинки! Ісусові стало шкода їх і він пообіцяв їм показати ялинку. Рано—вранці, поки ще всі спали, він впустив всіх павучків до кімнати, де стояла ялинка. І павучки тихенько лізли звідусіль: з горища, з льоху, з коридорів — до теплої, ясної, чистої кімнати, де стояла ялинка. Був там і тато—павук, і мама—павучиха, і маленькі, кругленькі павученята. Всі вони лазили по ялинці і роздивлялись кожну іграшечку, кожну цукерку, кожен горішок. Коли надивилися, то полізли щасливі назад. Прийшов Іїсус, побачив павутиння, яке дуже не любила мама, доторкнувся до нього - і воно вмить обернулося на золото. З того часу ялинки прикрашають золотим павутинням—дощиком"./Ж—л "Соняшник", 1993 р./

З давніх—давен люди хотіли те, чого хочемо і ми: довгого віку і здоров'я, радості й достатку, честі і слави, щастя, добра і любові.

З покоління в покоління передавалися замовляння, які і сьогодні ми чуємо з вуст стареньких.

— Гигавко, гигавко! Де була?

— У Києві.

— Що їла?

— Кобилину.

— Де діла?

— Покинула.

— Покинь і мене!

"Коза—дереза". Цю казку я пам'ятаю з дитинства. І голос бабусин пам'ятаю. Жебонить потихеньку. І лине казка. "Бабцю, а розкажіть—но". І у відповідь: "Кажу, кажу, кажу, зарізав дід козу" або "Кажу, 'сажу казочку, поліз дід через перелазочку, через перетику..." І кожне слово повчання таке ж мудре, як і сама бабуся.

ДІДУСЬ

Важко собі уявити оселю без дідуся. Адже і казок багато

починається словами "Жили—були дід та баба". Скільки усього дідусі знають! І казок, і приказок, і повір'їв! Та й погоду передбачати вміють. То жартом, то приказкою, то спогадом розмову присмачать. І бери все, про що вони говорять, мотай собі на вус, бо недарма в народі мовиться: "Що старий на глум, то малий на ум".

Та й про них є чимало прислів'їв, приказок: "В хаті одна рада ^:— дід та баба" та інші. А ще дідусь та бабуся люблять, коли їх хтось уважно слухає. А мова, особливо в дідуся, барвиста, соковита, наче джерельна вода в спекотну днину, — п'єш її.і напитися не можеш". Про що б дідусь не розповідав, неодмінно вискіпає таке "гарнюпусіньке, свіженьке слівце, що в жодній книжці не знайдеш, або ж приперчить приказкою чи прислів'ям". /В.Скуратівський, "Погостини", Вид. Київ, 'Веселка", 1990/.

Знала я одну родину. Двір затишний. Паркан стрункий. Кожне відеречко залагоджене. І все це якесь непомітне. Син, який уже має сам дорослих дітей і скоро стане дідусем, має час і в теніс пограти, і до друзів в гості сходити. Аж раптом тяжка смерть забрала дідуся. І не стало часу в сина. І двір неметений — мітли немає, і в паркані діри, і відра течуть.

Як багато непомітної роботи роблять невтомні руки дідуся! То свищика зроблять, то сопілочку, то просто пригорнуть до себе. Дідуся шанували в сім'ї, йому вірили. Дідусь багато знав легенд, та й про нього складали легенди. Недарма на Київщині побутує легенда про діда кострубатого, в якій виражена і повага, і віра в те, що саме дід кострубатий наставляв на путь істинний, на шлях вірний. Раніше, як гласить легенда, коли їздили возами, саньми, а дороги замітало так, що часто блуд нападав, у багатьох селах, на перехрестях, ставили діда Кострубонька— зі снопа зв'язане солом'яне опудало, яке має чуб з колосків та бороду. У нього руки з перевесел. У ці руки встромлювали ще й мітлу, щоб людям дорогу промітав. У рот йому запихали люльку, щоб палив її та не спав, а дорогу показував. Але цьому Кострубові треба догоджати: як проходиш мимо, слід низенько вклонитися і сказати: "Помагай-бі, діду кострубатий!" Якщо цього не зробити, то він зі шляху зіб'є, і блукатиме, шукаючи дороги, людина цілий день або й ніч.

Можна до нескінченності розповідати про роль старших або старійшин у вихованні. Про тих, хто передає у спадок свій багатющий досвід і знання. Чи завжди ми віддячуємо їм такою ж любов'ю? Чи вміємо ми використати ось той досвід, надбаний народом, який передається з покоління в покоління? Чи і сьогодні ми, відроджуючи національну спадщину, віддаємо перевагу іноземним пісенькам, які заполонили прилавки, джинсовим спідничкам, бейсам?

СЕСТРА. БРАТ

З давніх-давен старші брати і сестри були незамінними вихователями для молодших, а молодші — прекрасними вихованцями. В сім'ї споконвіку старші брати і сестри завжди доглядали за молодшими, годували їх, одягали, розповідали казки, легенди або й просто "страшні історії", захищали від кривдників. Без розуміння дитини, її розумового розвитку немає виховання. А хто найближче стоїть за своїм розвитком до молодших дітей? Так, старші. Ось тому вони і душу малюка відчувають найкраще, вони й розуміють їх чи не найглибше, а вдячні малюки горнуться до них, мимовільно наслідуючи, поступово переймаючи чи не найкращі риси характеру. Адже недаремно знавець дитячої душі В.О.Сухомлинський засвідчував, що виховання — це насамперед людинознавство.

Багаторічні спостереження показали, що в сім'ях, де привчили старших дітей турботливо ставитись до малюка, а малюка поважати старших, діти набувають різних навичок, завдяки наслідуванню, набагато швидше. Старші ж діти ростуть набагато чутливішими, доброзичливішими.

У спільній діяльності зі старшими братами і сестрами у малюків швидше розвивається мова. Адже діти без особливих зусиль засвоють лічилки, дражнилки, мирилки, а це значить, що вони мимовільно засвоюють граматичну будову мови.

Старші брати і сестри передають своїм молодшим навички малювання, рахунку, співу, а часто читання. Непомітно вводять дитину в світ гри. Бо що й казати: багато дітей не вміють гратися, шанувати іграшки.

Хочеться звернути увагу ще на один аспект. Старші діти стають незамінними вихованцями немовлят. Вони їх бавлять, привертаючи до себе увагу не лише брязкальцями, а й своєю рухливістю. А потім переносять свою увагу на іграшки, наслідуючи маму: "Ти ж моя малесенька пташечка, зараз я тебе погодую",'—' щебече дитина до ляльки. І дивись: вже заклалися в основу характеру позитивні риси.

Тому батькам на батьківських зборах слід загострювати увагу на тому, що необхідно вчити молодших дітей поважати старших, а старших—турбуватися про малят, і розповідати, як це слід зробити.

Тато, мама, брати, сестри, дідусь, бабуся — все це близька родина. Але родинно-сімейне виховання буде неповним, якщо діти не будуть обізнані зі своєю далекою родиною, формами пошанування її, формами звертання. В першу чергу на допомогу вихователям прийде "родинне деревце", з яким вихователі повинні ознайомити батьків.

ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ

Не можна обминути у здійсненні родинно-сімейного виховання і ролі хрещених батьків.

Що ми знаємо про роль і суспільне життя цієї неординарної особи в традиційному співжитті нашого народу? Для людей, особливо молодшого покоління, це поняття мало про що говорить. У традиційному обряді хрещений батько, як і хрещена мати, відігравали дуже високу суспільну роль у вихованні дітей". /В.Скуратівський "Ось я хрещеному розкажу". Автор глибоко розкриває значення обряду хрещення та сам обряд. Цю працю, як великий внесок у народну педагогіку, необхідно обговорити на батьківських зборах і покласти в основу виховання поваги до хрещених батьків.

ПРИСЛІВ'Я  ТА   ПРИКАЗКИ ПРО СІМ'Ю,

СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ

1. Батькові заміну можна знайти, а матері ніколи не знайдеш.

2. Діти швидше навчаються говорити, ніж мовчати.

3. Буває, що в бідної матері сидить на колінах багата дитина.

4. По матері видно, яка буде дочка.

5. Коли старий собака гавкає, цуценя має мовчати.

6. Краще тікати додому, ніж з дому.

7. Краще мати самому, ніж просити в сестри.

8. У домі, де багато куховарок, рідко буває гаразд.

9. Домівка — найпевніший притулок.

10. Подружжя—як верша. Ті, що всередині, хочуть назовні, а ті, що назовні, хочуть всередину.

11. Батько краще догляне семеро синів, ніж семеро синів— батька.

12. За хорошого мужа — жінка, як ружа, а за пустого драба — за рік, за два — баба.

13. Хоч чоловік, як ворона, зате в хаті оборона.

14. Коли жінка справедлива — чоловікові дуже мило.

15. Коли в чоловікові біда гуляє, хай жінка з хати втікає.

16. Не та мати, що народила, а та, що виховала.

17. Материн гнів, як весняний сніг: рясно випадає, та скоро розтане.

18. По дочці і зять милий, по невістці і син чужий.

19. Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина.

20. Чого Івась не навчиться, того Іван не буде знати.

21. Батьком-матір'ю не хвались, а хвались честю.

22. Мовчанка гнів гасить.

23. Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

24. Старого горобця на полові не обдуриш.

25. Старий віл борозни не скривить.

26. Шануй учителя, як родителя.

27. Старому та слабому годи, як малому.

28. Поки баби—доти й ради.

29. Хто бабу має — потіху знає.

30.  Бабця скаже, як зав'яже.

31. Там бабині руки, де онуки.

32. Бабине слівце — плідне дерев.

33. Без матері хата сирота, а без батька — вдова.

34. Краще сім раз згоріти, ніж один раз овдовіти.

35. У семи няньок дитина без носа.

36. Чоловік у домі голова, а жінка-душа.

37. Годуй діда на печі, бо й сам скоро там будеш.

38. На господареві тримається двір, а на господині — хата.

39. Хочеш знати, яка дружина, — подивись на тещу.

40. Від кривого дерева — крива тінь.

41. В сім'ї — одна мати вірна.

42. Коли собака гавкає, цуценята мовчать.

43. Дитина плаче, а матері боляче.

44. Вся сім'я вмісті, так і душа на місці.

45. Як навчив батько, не навчить і дядько.

46. В кого ненька, в того й голівка гладенька.

47. Хто не бачив, як сирота плаче.

48. Яблуко від яблуні недалеко падає.

49. Яка вода, такий млин; який батько, такий син.

50. Лучче людям робити, як мачусі годити.

51. Мачушине добро, як зимове тепло.

52. Кішку б'ють, а невістку докоряють.

53. Сліпе щеня і до матері лізе.

54. Тещиного язика і аршином не зміряєш.

55. Теща сердиться, що не тим боком корова почухалась.

56. Мати одною рукою б'є, а другою гладить.

57. Бійся тестя багатого, як чорта рогатого.

58. Рід великий, а пообідать ніде.

59. Яка господиня, така й хата.

60. Пень горів, а він руки нагрів, і став йому дядьком,

61. Сім'я міцна — горе плаче.

62. Іван ходить в плахті, а Настя з булавою.

63. Нема кращого друга, як вірна супруга.

64. Голка й нитка нерозлучні, як чоловік і жінка.

65. Рідна мати високо замахує, але легко б'є.

66. Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

67. У дитини заболить пальчик, а в матері - серце.

68. Матір не купити, не заслужити.

69. Як чоловік вуса кусає, нехай швиденько з хати тікає.

70. Чоловік без жінки, як жбанець без вуха.

71. Два медведі в однім барлозі не вживаються.

72. Де хати великі, там люди, як дикі; де хатка маленька,

там родина рідненька.

73. Невістці в свекрухи живеться, як капусті під каменем.

74. Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить.

75. Вдівець—дітям не отець, бо й сам круглий сирота.

76. Син мій, а розум у нього свій.

77. Добрі діти — батькам вінець, а злі — кінець.

78. Коли дитини не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках.

79.  Нема у світі цвіту цвітішого над маківочки, нема ж і роду ріднішого над матіночки.

80. Мати б'є, то не болить, а мачуха як подивиться, то й на душі холоне.

81. Яке коріння, таке й насіння.

82. Малі діти — малий клопіт: великі діти—великий клопіт.

83. Добрі діти доброго слова послухають, а лихі — й дрючка не бояться.

84. Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько.

85. Жінка чоловікові подруга, а не прислуга!

86. На красивого чоловіка дивитись гарно, а з розумним жити легко.

87. Краще жінка сварлива, ніж дурна.

88. Своїх багато, а як прийдеться топитися, то ні за кого ухопитися.

89.  Рідня — серед дня, а як сонце сховається, то й не родичається.

90. При добрій годині — брати й побратими, а при лихій годині — нема й родини.

91. Як до такого роду, то краще з моста у воду.

92. Такий родич, як чорт козі дядько.

93. Ми родичі: ваші собаки їли, а наші на ваших через тин гавкали.

94. Близька рідня — на одному сонці онучі сушить.

95. Ваша Катерина нашій Орині двоюрідна Одарка.

96. Його мати моїй матері двоюрідна Параска.

97. У нашого Омелька невелика сімейка: тільки він та вона, та старий, та стара, тільки Сидір та Нестірко, та діток шестірко, та батько, та мати, та їхні три брати.

98. Василь бабі сестра у перших.

99. Парочка — Мартин та Одарочка!

100. Які коні, такий віз, який їхав, таку й віз

КОЛИСКОВІ

Ой, люлечки, люлі,

Налетіли гулі,

Стали думать і гадать —

Чим дитину забавлять.

Чи кашкою, чи медком?

Чи солодким молочком?

А-а-а...

Спи, дитинко, спи,

Очка зажмури,

Бо на тебе Божа Мати

Дивиться згори.

Ой, ну, котик-котино,

Засни, мала дитино,

Засни, засни, задрімай,

Та нічого не думай,

А-а-а...

Коту, коту, котусю,

Займи нашу телусю,

Та прожени на пашу,

Дасть молочка на кашу.

Будем кашу варить,

Будем Галю кормить.

А дитина маленька —

Вона каші раденька.

Котику сіренький, котику біленький,

Котику волохатий, не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

Дитя буде спати,

Котик воркотати.

Ой на котка воркота,

На дитину дрімота.

А-а-а...

Баї. баї, баї, бай,

Не лягай, мале, на край —

Впадеш на долівку

Та заб'єш голівку.

Голівка буде боліть —

Та й нікому пожаліть.

Ой, ти, коте, сірий,

Та вимети сіни,

А ти, кошенятко,

Колиши дитятко.

А-а, люлю бась,

Прийде мама — гаму дасть,

А бабуня — коко,

Щоб заснуло око.

Колисала баба діда,

Дала йому кусок хліба.

Дідо кинув під колиску,

Баба хрясь його по писку.

ЗАБАВЛЯНКИ

Гойди,гойди-си,

Усі свині в горосі,

Та ще не всі —

Половина у вівсі.

Потягусі, потягусі,

На Галю ростусі.

Щоб Галочка росла,

Росла-виростала,

Щоб Галочка своїй мамці

Й хату доглядала.

Ой, тутушки, тутушки,

На котика потягушки,

А на Василька ростушки,

Щоб підросли трошки.

Диби, диби!

Ішла баба по гриби,

А дід по опеньки

В неділю раненько.

— Лася-Парася,

Де була?

— У лісі.

- Що їла?

— Горісі.

— Чим кусала?

— Зубами.

— Куди клала?

—Домами.

Бігла мишка,

Несла книшка,

Не мала де сісти,

Книшика з'їсти.

Отутоньки сіла,

Книшика з'їла.

— Киця Мура, де ти була?

— У бабусі.

— Що робила?

— Миски мила:

Дві помила, дві розбила,

Бабця голову набила.

Тосі, тосі, свині в горосі,

Поросята в гречці,

А музика без'язика їде на овечці.

їде, їде пан, пан

На конику сам, сам.

А за паном хлоп, хлоп

На конику гоп, гоп.

(підкидаючи дитину

на колінці або нозі).

Ой, чук, чук, чук,

Наварив дід щук,

Баба рибку спекла —

З сковорідки втекла.

(злегка підкидаючи дитину).

Розвага для дітей ясельної групи

«Колискова  для  лялі»

Музичний керівник: Пивоварчук Л.В.

Інтер’єр кімнати

Музичний керівник: Підем з вами у хатинку,

                                       Де маленькая дитинка.

                                       Будем її забавляти,

                                       Будем пісеньки співати.

(діти підходять до муз.кер.)

Музичний керівник:   І гарна ж у вас донечка !

Мама:  Так, гарна, але чогось плаче. Не знаю кого б покликати, щоб дитину погойдав, щоб дитину забавляв ?

Музичний керівник: А давайте я заспіваю .

                                      Котків два, котків два,

                                      Сірий, білий обидва,

                                      Один ходить на миші,

                                      Другий лялю колише.

Ходить котик по двору,

Та збирає солому,

Дитяткові в колиску.
А дитятко буде спать

Котик буде колихать.

А-а-а-а.

Музичний керівник:  А де ж це наш котик?

(заходить котик)

Діти (підспівують)            Котику сіренький,

                                       Котику біленький,

                                       Котку волохатий,

                                       Не ходи по хаті.

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти,

Дитя буде спати,

Котик воркотати.

(діти колишуть колиску в якій є ляля)

(котик імітує рухи колисанки і лягає біля неї)

(Ляля засинає , а Мама частує дітей, дякує, що допомогли заколисати дитину).